Зимове сонце виїдає очі,
На голкопромені настромлює мене.
Зимове сонце – генетичний зодчий –
Мій код на тризні точно пом’яне.
І через те десь в сонячнім сплетінні
Карбую з кожним кроком «п’ять – нуль - п’ять».
Зимове сонце до Різдва нетлінне:
його стигмати доти не кровлять.
І я, як господиня, на покутті
Сповідую й спокутую кутю.
Дванадцять сонцеликих атрибутів
Прямують сонцеколом по життю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249245
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2011
автор: Ельвіра Молдован