Вішну, що є таким чином –
роз’єднаним і нероз’єднаним єством,
духом та часом,
грає, подібно до хлопчика, що забавляється,
як ви пізнаєте це,
прислуховуючись до його витівок.
Вішну Пурана, І, 20.
Я не знаходжу сил тебе пізнати.
Напевно, сила вся – в тобі одній.
А сенс – на дні? Однак не маєш дна ти,
Бо невичерпна Чаша наших днів.
Моя присутність без твоїх запросин –
Лиш глум, і над собою – перш за все.
Я блазень, що його чортами носить
Над водами утробними per se!
Любов лиш материнська безоплатна:
Користь не знає справжньої ціни.
Отож, плачу життям. Та недостатньо
Буть духом, аби здихатись вини!
Ти є моя любов... Та полюбити,
Як матір, можна лиш своє дитя.
Тому стаю таким, як твої діти,
І граюся з тобою у життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248456
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2011
автор: Богдан Ант