Немає батька, стомлена вже мати.
Її душа й досвідчене чоло
Розчарування вже набридли споглядати.
Пробач, мені за все що вже було.
Колись і я, мабуть, ночами буду
Ридати через підлітків своїх,
Які нассуться з світу зла і бруду
І підуть по розпусті тих доріг.
Стою на колії прив'язаний до балки,
Спить у кабіні п'яний машиніст.
Я у надії витягаю скалки
Із свого серця; Став на повен зріст.
Побачив світло на фасаді "танка".
Замняв мене під бампер, поволік.
Прощай моє дитинство, рідна мамка.
Своїм гріхам давно я втратив лік.
Тепер на чисту, бачу ти втомилась
Мене терпіти, смокчу я лиш кров.
Спасибі і за те, що ти молилась.
За виховання тобі дяка і любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248411
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.03.2011
автор: Андрій Конопко