Я того купідона проклинаю,
який стрілу пустив у моє серце,
адже це через нього я кохаю,
це через нього сталося усе це.
Це він мене так змусив покохати.
Це він у душу поселив отруту.
Він змусив мене розум свій втрачати,
і він не дасть мені тебе забути.
Це він примусив мріяти про тебе,
це він вірші примушує писати.
І завдяки йому у саме небо
постійно змушений у мріях я літати.
І через це його я проклинаю
і дякую йому я одночасно,
адже я завдяки йому кохаю...
і це жахливо...ні, це так прекрасно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248361
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2011
автор: Валерій Коваль