Не люблю говорити тихо,
Та зараз, тихо прошепчу,
Про цю подію, розказати точно,
Не зможем а ні я, ні ти.
Ніхто з людей не міг любити
І навіть мріяти про це.
Вони усі хотіли їсти.
Проте, нічого не знайшли.
Не було ні зерна ні хліба,
Не було й каші, молока,
Уся худоба поздихала,
Лише трава, сама росла.
Тобі напевно зараз смішно.
Ти думаєш про що це я,
А я про рік цей - 33-тій.
Тоді була страшна біда!
На день людей вмирало безліч,
Ніхто нікому не поміг.
Одні від голоду померли,
А других хтось собі зварив.
Вмирали бідні і стражденні.
Кричали криком нелюдським.
Одні ж хотіли з болі вмерти!
Частина жити, й їсти хліб...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248117
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 19.03.2011
автор: Тетянка Сарняк