Дружині мама віддала хустини
Із квітами на цілу площину.
- Носи невісточко, я берегла для тебе,
Колись вдягала з них лише одну.
А ось ці дві, - це спогади далекі,
Моє кохання і моя біда.
Коли на фронт відправився коханий,
Подарував мені. Лишилась я одна…
А потім «похоронка», я - вдовиця.
Одним нічого, я їх не суджу.
Перед іконою, що висіла в куточку,
Я поклялась, - невістці збережу!
То ж носи, доню, всі вони для тебе,
І я своє тепло вкладаю в них.
Вони тебе повинні завжди гріти,
Бо в них - тепло, кого нема в живих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247903
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: Віталій Назарук