Я бачу тебе на рівні своїх снів, і не бачу.
Я можу відчувати твої слова у своєму роті,
бо ще навіть не час.
Твої дотики - кольорові, як веселка опівночі,
це тому, я малюю те, що вже не чую...
Це тому мій мозок пульсує наче артерія,
бо він відчуває,
бо мій мозок себе не бачив,
бо лампочка перегнила,
бо не існує вже,
і я - то не я...
але ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246719
Рубрика: Верлібр
дата надходження 13.03.2011
автор: Paul Prinzowski