... повільна хода звичайного епігона-
до скону традицій з обличчя свого не змиє.
І тішиться тиша бліда й немовірно шаблонна-
на грудях у бога дрімають мільйони зміїв.
Пригрієш мене у словах своїх без отрути
( та й медом не пахне... так сіро в твоєму світі)-
спожиті знання й думки до "колись" прикуті,
червоними жилами туго до слів пришиті.
Не тішся собою, безрадісний епігоне!,-
жовтієш, як книга і пил вже припав до мозку.
До трону повзуть ліхтарі...та немає трону-
і падає міць разом з тілом в трухляву повозку-
ПРОЩАВАЙ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246474
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.03.2011
автор: Biryuza