Він вдома тижнями сидів і тестував програми,
Вона жила у казках снів і слухалася мами.
Він жив окремо від усіх, він звик один вставати.
Вона замкнулася, на гріх, після важкої втрати.
Вони щодня з’їдали жах у заголовках преси
І вже давно пізнали страх у сутінках депресій.
Їм не було багато літ, були до всіх сторонні,
Але зібралися в політ… Зустрілись на балконі.
– Ти хто така? – Ти що хотів? Сказали одночасно…
Два погляди без зайвих слів, без передмов… все ясно.
– Я тут годую горобців. – Я тут гризу науку…
Надворі саме дощ цідив і він подав їй руку.
В очах з’явилося життя, сховалася невіра
І невідоме почуття звело із серця звіра.
Запал глибокої душі, що не була потрібна!
Він виніс чай, вона – коржі… Розмова тиха, плідна…
Вони побрались через рік, душа у душу жили!
Він був чудовий чоловік, мирилися, любили…
Неначе збіг, неначе – сон… І ниточка остання…
Безвихідь. Стомленість. Балкон… Рука. Життя. Кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2011
автор: Віктор Нагорний