Мов навіжені кричали
І обливались водою.
Сотні раз на межі бували,
Любов називали грою.
Часом нудило, часом рвало
Емоції дрібним шматтям.
Та ніколи гадки не мали,
Що самотність то є прокляття.
Читали думки і крали
Погляди в когось шалені.
І точно не оглядались,
Де червоне, а де зелене.
Одягались так вільно і стильно,
Гострих слів не сміли боятись.
І відверто раділи за тих,
Хто не вмів за минулим ганятись.
Так як ми, танцювати не вміють.
Бо у нас особливі ритми.
Нас зимовії ночі гріють,
Снігу й сонця різкі колорити.
Ми прощали, мирились, молились.
Сперечатись могли до ранку.
Нам закохані очі снились,
Ми гроші складали у склянку.
Не хотіли й не вміли просити
Розводили дике багаття.
Так легко що хочеш робити,
Перекреслювати поняття.
Ми сміялись і слухали реггі
Не бажали чути про втому.
В зоопарку маленьких ведмедів
Годували чим невідомо.
Ми до сказу вірили в чудо
Від ідей обличчя палали.
Як подумаємо-так буде
Інших шляхів не знали.
У кишенях носили досвід.
Під ногами топтали бруд.
Зорі наші були. І Всесвіт
У очах. У серцях. Він тут!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245870
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2011
автор: vin_rose