Ми звикли до того, що все колись закінчується і, як твердить практика, воно, найчастіше, закінчується швидко, або, навіть гідно не почавшись, так тяжко це все усвідомлювати і постійно вбивати собі до голови, що це все життя, що воно так мусить бути, що завтра вийде сонце, прийде новий день і разом з ним прийде нове життя... І вірити в це, хоч воно зовсім не так... Ніколи і нізащо ніхто не задумувався, що от це жахіття,це моторошне життя і є справжнім кінцем... Мене постійно запитують,чому я вбиваю героїв всіх моїх творів, от я дам відповідь: я їх не вбиваю, я їх рятую, рятую від дійсно жахливого, я їх рятую від людей...
І знов почалась історія ще одної дівчинки, яка вже жила кінцем... Воно так буває завжди, ти дихаєш і вшиваєш в себе, що все робиться до кращого, а все краще в твоєму житті вже минуло, люди кажуть, що все залежить лише від тебе, так, звісно це правда, але існує жахлива і справедливіша істина, теорія якої полягає в тому, що все колись доходить до мертвої точки, настільки мертвої, що приходить смерть,зло, але не таке, яким ми його малюємо, воно зовсім не таке... Ми звикли бачити чортів, відьом, різну нечисть, яку ми вважаємо злом, але давайте задумаємось, чи справді воно так, адже в серіалах, книгах, скрізь, навіть в казках, перемагає добро, ми дуримо себе постійно, ми малюємо перед собою той образ, який ми можемо здолати, але, якби те зло було таким, ми б справді вже дуже давно його побороли, а так...
Але...потрібно повернутись до дівчинки, до тої, про яку ця історія, про яку колись, можливо, будуть писати мемуари, складати пісні, увіковічнювати, як героїню... Вона звичайна і, досить доросла, 20 їй вже виповнилось, правда чорт його знає, як давно, але все-рівно дівчинка... Можливо, через те, що довірлива, як мала дитина, а, можливо тому, що виглядає дуже молодою, а може через те, що вона в душі дійсно капризне, неслухняне дитя, але якою б не була, вона відрізняється від всіх, бо вона не маріонетка, не лялька, вона справжня... Так, вона злегка покурює, так, іноді, навіть, дозволяє собі випити, може колись спробує наркотики,колись все-рівно воно доведе до справжньої халепи, але це лише наслідки її становища так, але поки вона СПРАВЖНЯ І ЖИВА, вона єдина, але, на жаль, чи на щастя, некохана і нікому ніколи не належала, не належить і, в майбутньому, не планує належати... Її історія настільки проста і чудернацька, зла і добра, весела і сумна, історія для всіх, і лише для одного...
Вона справжній філософ, вона геній, правда, не зрозуміло в якій галузі, вона не б*є поклони ніяким богам, але впевненно вірить в свої сили... Її дратує це все, щось на зразок - "Любіть, ворога свого", "Якщо тебе вдарили по щоці - підстав іншу"... Вона не вірила в те, що саме це правила життя, в неї, навіть існував свій, власний кодекс, так званої честі, але то просто був, спочатку обшарпаний, а вже потім електронний щоденник в якому вона проклинала всіх тих, хто завдавав їй жахливого, пекельного, що був схожим на зубний, болю... Вона так не любила ті дурниці пов*язані з релігією в яких повністю були відсутніми глузд і мораль. Перші роки свого дорослого життя вона запекло сподівалась на краще, але... далі ця дівчинка скуштувала справжнього перцю існування...
Постійні, дурні і безглузді звуки, які щодня доносились, настільки пришелепкуваті, що, аж їхав дах, але такі потрібні. Вулиця... вічна загадка, в тій вулиці було все життя, і не, тільки, її, а й всього людства: багато-багато, іноді, навіть, здавалося, що занадто, будинків, і старих і нових, таких, що будуть вічно (але їх лише одиниці, які зрідка трапляються, вони, як люди...) і таких, після яких залишиться лиш порох... Їх так багато, але в них немає світла, останнє згасло ще, мабуть, років десять назад, але... вони там потрібні, а в одному ще горить світло, але темне, злегка приглючене, щоб чоловік бачив де вона, він її вбивав... мабуть, через те, що так сильно кохав, ось і все... жінка померла, карета швидкої допомоги не встигла, а чоловік з*їхав з глузду і покінчив з собою... Померкло останнє світло... Ви, мабуть, сприйняли за дурницю, цей раптовий, нікому не потрібний опис, цю жорстоку історію, але, я її не спроста згадала, тою жінкою була та дівчинка, вона часто закохувалась, але ні, тому чоловіку вона не зрадила, вона його ніколи не любила, але й ніколи не зраджувала... Це дівча вийшло заміж трохи запізно, десь після тридцяти і за того, хто кохав її, бо це потрібно, це важливо, для неї було все-рівно, а для нього... Він був і щасливим і, одночасно, таким жалюгідним, воно й не дивно, він був таким нещасним, все життя сам... а тут... ВОНА, та, що змінює все, для нього це було щось на зразок соломинки і він за ню ловився і тримався... А вона нікого не любила, ні за кого не ловилась, їй ніхто не був потрібним, але вона мала звичку рятувати, от так і його губила, а думала, що рятувала...
І все... Неможна жити без почуттів і не можна жити з ними, але, як-небудь, це індивідуальний вибір... А вона... ВОНА хотіла любити, але не вийшло, а зараз... зараз від неї лише попіл, стопка сентементальних творів і геніальних віршів і все, а ще попіл... Зараз над тим попелом згущуються хмари і літають привиди, а з часом з нього виростуть будинки, нові люди і нове життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245813
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.03.2011
автор: Mart.O.