То був не дощ, але й не сніг –
так буває ранньою весною.
День бринів живицею рясною
з голосу, із рук її і ніг.
Йшла вона – і розцвітала даль,
небо відгорнуло край фіранки -
в золочений промінь філігранки
впала крапля сміху молода.
Свіже клечання розправило листки,
китицями в променях заграло,
а дівча збирало ті корали
й дарувало птахам на свистки.
Щебетливе срібло голосів
напиналося на променях і бростях.
Йшло дівча – вдихало в груди простір,
сповивалось в пахощі лісів.
Пелюстково усмішка цвіла -
в небеса здіймала хвилю серця...
Плюскотіли радістю озерця,
й дозрівало небо для крила.
Йшло дівча, а може, й не дівча –
може, то сама весна ступала -
сонце її в променях купало,
світ її обіймами стрічав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245738
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2011
автор: Omega