Неначе героїн у кров – звилося тіло, як змія.
Ривками дихання, і вмить - я стала зовсім не своя.
Зірвалась хутко у простори, де лине музика гучна,
а руки плавно ворожили, і їхня роль була значна.
Я колихала світ у танці, і рухом кинула іскру,
палала я, і знали всі: без того танцю я помру.
І шаль блакитна обвивала, кружляючи, опуклий стан,
і, сіючи відвертий погляд, за мною стежив караван.
Волосся розтеклось по тілу, що випромінювало спеку,
сьогодні я танцюю тут, а завтра буду так далеко.
Я притуплю жагу до волі, лиш мріяти про неї можу,
бо у полоні цим мистецтвом його, смуглЯка, статки множу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245336
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.03.2011
автор: Vivien Pepper