Валили, хрест, який стояв у полі,
А він уперто з місця не рушав.
Тягнули волоком, а він стогнав од болю,
Та вже зневіру і хулу прощав.
Хрест кам'яний із мого Перекалка
Втоптали у багнюку трактори.
З ним роздробили віру нашу в скалки -
Великий Боже, їх також прости.
Валили храми, стягуючи долу
Гаками позолочені хрести.
Старенька мати на колінах в полі
Благала у Всевишнього: "Прости!"
"Прости зневіру заблукалим душам,
Прости в облуді втоплені уми,
Шматочок хліба їм пошли насущний
І вивільни з обіймів Сатани."
Померла матінка старенька у тривозі
За доленьку нехрещених дітей.
Тож хто за них молитиметься Богу
І хто докупки скалки ті збере?
Та волею Всевишнього прозрілі
До нього повертались я і ти.
Зціливши душу і пізнавши віру
За весь народ наш я прошу "Прости!"
Молю Тебе, пошли на вік мій сили,
Щоб хрест свій гідно й чесно донести.
За всі гріхи, що душу підкосили,
Я каюсь, Господи, й прошу Тебе: "Прости."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244829
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2011
автор: Доля