ти вбиваєш у мені
все живе і те що
давно вже померло
й лежить під хрестами
убивць і тих хто не вірить...
ти чуєш?
померло!
ти чуєш?
та ні вже не чуєш нажаль...
вовчими іклами щось розриває мене
на частинки втрачених атомів
і душить каменем горло
шукаючи вени й артерії
щоб роз'ятрити зсередини тіло
щоб повернути час і біль
тут лиш Біблія впоміч яка писалась
ще задовго до розп'яття Ісуса
пишу тобі бо я повернуся!
як і всі ти чекаєш весни
що спізнилась на вічність
і пишеш листи
комусь із коханців
без слів і рим
без змісту і зворотньої адреси
ділення світу навпіл як торт
як торг
як торік
я торкався
тебе мов востаннє перед потопом
літаки не літають над східною Європою
бо неба немає а зірки вже попадали
як яблука у саду на трави і квіти
і ворожа кіннота ступає
по наших серцях і все завмирає
бо час у нашому часі сягає
майбутнього
повернись!
благаю!
хоча б у сни міцним алкоголем
чи терпким наркотиком безкінечної дії
що буде дурманити все покоління
і по коліна я буду в лайні
ні просто я на війні
і йду за нею у вічність
вже стерлись відчайдушні рефлекси
серцевого биття
і я вже не я
хоча тобі всерівно на світ і
всерівно що я пишу й говорю
і ворони гніздяться на дахах
комуналок й гуртожитків
я тінь мого правдивого я
забути усе стає неможливо
хоча у людей є здатність
пригадувати
отож ти приходь коли завгодно
я буду чекати
пиши
я
відповім
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244401
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.03.2011
автор: Роман Штігер