Я вуздечку зніму вороному коню,
Обніму, мов кохану, за шию.
Скільки грації в ньому, краси і вогню,
Я дивлюся і серцем радію.
В пишну гриву його я стрічки заплету ,
А хвоста розчешу, як косу молодої.
Нагодую вівсом і води принесу,
Хай хоч трохи побуде на волі.
Побіжить у табун, де є друзі його,
Там є люба йому кобилиця.
Не скриває на волі він щастя свого,
Та з неволею мусить мириться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244072
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2011
автор: Віталій Назарук