Все той же вірний, залиже рани,
Даровані днем, як презент,
І лащиться ніжно. Я тану... тану...
Мене не стає. Ще рух. Ще момент.
Нанизує листя патлатих кленів,
Впивається в стіни й асфальт.
Регочуть пошло прихвосні денні:
„Ти тут, не у нім. Це невдалий жарт”.
Пітьму продираю, проламую вітер...
Із ним наодинці. З дощем, я з дощем!
І зраджена вкотре, ошукана світом,
В краплинах його розплавляюся вщент.
10.07.02 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243510
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2011
автор: Ярочка