Нам часом зовсім безпідставно здається, що політика - це десь там, у Києві, як мінімум. А ми - тут, у провінції. У зовсім іншому вимірі. Як казав тато - Сірко у фільмі "За двома зайцями": "Ви, Секлето Пилипівно - це щось одне, а ми - щось друге". Та часом остогидла політика й у наше життя вплітається так, що й не знаєш, де особисте, а де - політичне. От, здавалося б, яке відношення до політики має провінційний продуктовий ринок? А таки ж має!
Наші керманичі другий десяток років міркують, як би то його потрапити усією громадою у Європу. Законодавство у відповідність до європейських стандартів приводять, про пенсійний вік сперечаються, по освіту-науку гадають. А Старий Світ усе від нас відвертаєтья, усе губу копилить. І то йому не так - і це не гаразд. От і не знають бідні політики, як же його потрапити у ту омріяну Європу. А от працівники і відвідувачі наших базарів знають як. Через туалет!
Довелося мені у кращі часи побувати у європейських країнах.
Найбільше враження справила не кількість товарів у магазинах, не зовнішній вигляд людей, не культура навіть. Найбільш вразили туалети. У Польщі на кордоні в туалеті привітна літня пані у капелюшку ввічливо запропонувала спочатку зайти, а потім вже оплатити. Може співчувала бідолахам, що простояли у черзі на митницю. У залі туалету чистота була така, яку рідко побачиш у нас навіть у кафе чи лікарні. Білосніжні мийки з дзеркальними кранами, сувої одноразових рушників. Мило не у мильницях - розквашене й залите водою, а у гарненьких флаконах з дозатором. У кабінках чистота, як в операційній. Туалетний папір, серветки - сухі та вологі і - що зовсім вже нас доконало - прокладки й тампони (сподіваюсь, я вас не змусила червоніти? У рекламі нам це щодня показують). На стіні висів загадковий автомат із рядом кнопочок. І не були б ми вихідцями із "країни туалетних неандертальців", якби не натисли хоч одну. Натисли! Й мало не втратили свідомість - автомат видав нам пакуночок із колготками. Ну, так! А раптом у леді порвались колготки! На виході ввічлива пані запитала нас, якими послугами ми скористались, і, повіривши на слово, видала чек за послуги. Коли ми вийшли надвір, на усіх обличчях було написане тільки одне питання: "Що їдять поляки, щоб пукати фіалками?"
Провінційці, що регулярно бувають на продуктових базарах й заглядали до тамтешніх туалетів, не дадуть збрехати - Європою (даруйте, за непристойний жарт) там не пахне. Як не пахне цивілізацією й у інших сферах базарного життя.
Продуктовий ринок як економічне диво існує в провінції досить давно, щоб господарі та розпорядники, що отримують щомісяця орендну плату з чималої кількості торгових точок, довели територію до, не скажу європейського, - хоча б більш-менш людського вигляду. Усі чотири пори року - стихійне лихо для базару. Узимку працівникам холодно так, що на них дивитись боляче, влітку на сонці плавляться продукти, подекуди засиджені мухами. Зараз, навесні, вітер щедро притрушує пилом те, що пропонується потім їсти. Біда!
Особлива мова про м"ясний павільйон. Цікаво, чи відомо санепідстації, що торгівцям м"ясом на робочому місці навіть немає де вимити руки? Не треба вивчати медицину чи бути біологом за фахом, щоб знати: кров на повітрі гнити починає відразу. Уявляєте, що додають немиті протягом кількох годин руки продавця до вибраного вами шматка сала, м"яса чи ліверу? А уявляєте, що таке простояти робочі години з руками у засохлій крові? Спвічуваю торговцям, не кожен таке витримає.
Ринок потрібен провінційному місту. Де, скажіть, у якому магазині можна купити свіже домашнє м"ясо? Де продавці дадуть гарантію, що у пляшку налите свіже з-під корови а не розбавлене порошкове молоко? Що сметанка - справжня, без консервантів та домішок? Тільки на базарі. Завдяки базару ті жителі міста, що не мають своїх городів та садків, можуть ще згадати смак справжніх овочів та фруктів. А ті, хто дуже зайнятий, чи працює у столиці - купити домашню консервацію. У цих продуктах немає сумнозвісних барвників, згущувачів, консервантів, підсилювачів смаку та штучних приправ. Моя давня подруга, що живе у Німеччині, як трапляється оказія, просить передати домашніх помідорів, огірків, меду. Знає, що вони справжні. Це ми не замислюємось про такі "дрібниці", як натуральність, купуючи імпортні продукти харчування. А німці знають, що модифіковані, наприклад, зернові - це не схрещені із іншим видом на кшталт яблуко-груша, а плід, у який вживлений ген скорпіона, щоб підвищити витривалість у спеку без води. Старенький дідусь колись на репліку продавця імпортних яблук про те, що черв"ячок на них не сидів, влучно відповів, у дусі часу: "Та що ж я вам - дурніший за черв"яка?"
Продуктовий ринок у нас - такий собі супермаркет під відкритим небом. Не треба оббігати числені магазини, щоб запастись продуктами і товарами першої необхідності на цілий тиждень. І до продавців претензій немає - ввічливі, порадять, пояснять, припросять і товар свій так розхвалять - хоч ролики рекламні знімай. А от із гігієною на ринку проблеми.
Я би сказала, політичні проблеми. Адже ми у йдемо у Європу. А продуктовий ринок куди? Так що, панове політики, хто ще не знає, як до Європейського Союзу потрапити, спитайте працівників і відвідувачів продуктового базару у центрі будь-якого провінційного містечка. І вони скажуть вам: "Через туалет, голубчику! Через туалет!"
25.04.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243432
Рубрика: Нарис
дата надходження 25.02.2011
автор: alla.megel