У татуся Морозу і матусі Води була велика дружна родина. Складалася вона з безлічі малесеньких веселих донечок – прозорих крапельок. Всі проживали у крижаній бурульці, що утворилася під час відлиги і звисала з-під стріхи. Коли лютував холод, сестрички – крапельки спали, міцно притулившись одна до одної. Вітер обвівав їхню домівку, шліфуючи її з усіх сторін, насвистував лише йому відомих пісень. Хурделиця стукала білими крилами у двері і вікна прозорого будиночка – даремно: ніщо не могло порушити ні їхнього спокою, ні сну.
Проте одного разу у кришталевій хатинці стало світло, як ніколи раніше. Весняне сонечко заграло своїми промінчиками у льодових кришталиках. Пробудилися від того краплинки.
- Прокидайтеся, соньки, на вулиці вже весна, а ви он які бліді, аж прозорі. Виходьте гратися!
Визирнувши з бурульки, вони побачили, як все змінилося: горобці та синички виспівували та живкотіли на всі голоси. Вони весело бавилися в пташині свої ігри. Повернулися з вирію граки, шпаки. Все наповнилося жвавими голосами і різноманітними звуками. Кора на деревах потемніла і стала вологою. На гілочках берези з’явилися схожі на них, немов їхні близнючки, крапельки. Коричневі лусочки на бруньках набубнявіли. Світ чекав появи молоденьких липучих листочків. Снігу стало значно менше, з-під нього несміливо дзюркотіли перші струмочки. Та головним, що привернуло увагу бруньочок, було те, як безтурботно сміючись, видовжувалися, бавилися з сонячними променями, грайливо в них переливаючись перед тим, як стрибнути з-під даху на землю, їхні подружки. Довкола стояв тихесенький, ледь чутний дзвін, що вливався в світлу мелодію струмків.
- Татусю, матусю, відпустіть і нас погратися, - наперебій стали просити краплиночки.
Зима сумно зітхнула:
- Ну що ж, діти, прийшла пора нам прощатися. Ми більше ніколи в житті не зустрінемося. Ви завжди залишатиметеся частинкою своєї матері Води, а мене віднесе в минуле інший потік, що називається Час. – З цими словами вона відкрила всі непомітні, прозорі віконечка і дверцята, випускаючи їх назовні. Краплинкам теж було трішки жаль покидати затишну домівку, але їх так вабив новий, небачений світ і простір... Вони прагнули пізнати власне життя, звідати радісних пригод, які чекали на них попереду.
Отож, недовго вагаючись, радісно зістрибнули з бурульки на землю, приєдналися до талої води, що прозорими потічками струменіла в невідому далеч, вливаючись в великі шумливі потоки. Ті, в свою чергу несли свої води до рік, а згодом і до самого моря.
Маленька крапелька мандрувала серед інших, весело плюскотіла хвильками, і так їй було хороше... Вона побачила, який чудовий наш край з його лісами і долинами, горами і ріками. В неї перехоплювало дух від хвилювання і захоплення, коли потрапляла у великий водоспад чи вир. Без найменших зусиль пробиралася потічком поміж кам’яних скель і омивала на великих ріках пороги. А все тому, що була не одна – в гурті з іншими значно простіше долати перешкоди. Сталеві красені кораблі плавали морями та океанами, і Краплинка була щаслива, що мала змогу допомогти людям. Вона крутила величезні турбіни, що виробляли електроенергію – і знову-таки, все завдяки тому, що була з своїми сестричками і подружками невід’ємною частиною великої, могутньої Води. Краплинка зрозуміла, що тільки міцна дружба дає справжню силу, яка спроможна творити чудеса. Тепер, коли відчула свою потрібність у світі, вона тільки інколи згадувала, як була маленькою і безпорадною донечкою, яка тільки й знала, що спати у крижаній своїй затишній бурульці.
Траплялося, що Краплинку виловлювало сонячне проміння, і піднімало високо в небо. Хмарини гойдали її в своїх перинах, носили понад землею, орли черкали об неї могутніми крилами, на льоту гамуючи спрагу прохолодною вологою. Вона мала змогу з висоти побачити всю неосяжну красу рідного краю. А коли хмари ставали заважкими, вони проливалися на землю дощем, і від того вона ставала ще кращою і щедро обдаровувала людей врожаями. Краплинка відчувала свою потрібність, і від того була по-справжньому щасливою.
Я краплинка, я вода –
завжди свіжа, молода.
Я весела, я привітна,
я на світі всім потрібна.
Я роблю велику справу,
вмить вгамовуючи спрагу.
Напою дощем рослини,
ріками до моря плину.
У веселці я барвиста,
у росі я промениста,
у струмочках я весела,
я живу в містах і селах,
я змиваю бруд, без мене
не була б земля зелена.
Я краплинка, я повсюди –
не жили б без мене люди.
Ось так наспівує собі наша всюдисуща Краплиночка. Хто вміє гарненько слухати, той почує цю пісеньку і в дзюркотливому струмочку, і в плюскотінні річкових та морських хвиль, і в прозорому джерельці, що тече поміж трав, омиваючи корінчики різних рослин, і шумі гірських потоків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243121
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 24.02.2011
автор: Omega