О, як хочеться, любий, ніде не спішить,
І ходити у трави, ходити у травах...
Але сніг білий-білий сніжить і сніжить,
І нас мчать і роки, і авто, і вокзали.
О, як хочеться сісти на ґанку з тобою,
В теплий вечір поринуть, усе розказать:
Про річки, про моря, і про шурхіт прибою,
Про далекі світи, що незнаним бринять.
О, як хочеться все це побачить з тобою,
І в очах твоїх синіх збагнути весну.
Щоб у маки червоні, в сонце-цвіт звіробою,
І в любисток духмяний, і в суницю ясну -
Поринати у трави, а бачити небо.
У некошених травах: лежать і лежать.
І не думать, не знати про вічну потребу -
Все на світі встигати і не поспішать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243039
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2011
автор: Ольга Медуниця