На ставку, де очерет –
пише вітер свій портрет:
губи – обрій світанковий,
хмари – то кудлаті брови,
пишні кучері руді –
захід сонячний в воді,
молодечий бравий вус
схожий на вербу чомусь.
Ляже штрих десь не туди –
зітре хвилькою води.
Мов художник, вітер пише –
тихо-тихо, ледве дише...
Жабка злізла на пеньок,
Жабка думала деньок –
може, думала б і довше,
та пішов над ставом дощик.
Хлюп – і плюхнулась у став –
був портрет, і враз розтав.
Бульбашки пішли й круги...
Коник воду пив: – Ги-ги!
Засмутився Вітер – нащо?
Хто із вас малює краще?
Чи то Вітер досі плаче,
чи то Жабка в воду скаче –
щось хлюпочеться – гуде...
Це над ставом дощ іде!
Припустив щільненько дощик –
знай, усе довкіл полоще!
Гусям втіха, ще й яка –
всі купають Гусака.
А які качата раді -
на ставку сьогодні свято.
Тільки Вітру не до жартів –
був портрет мистецтва вартий...
Вітер сердиться, ридає,
хвилями в ставку гойдає.
Осока біля води
хить та хить – туди – сюди...
Очерет шумить: Шу-шу...
Світ у сон заколишу...
Жаби кумкають: ква-ква,
ну й весела в нас моква!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242769
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 22.02.2011
автор: Omega