Присвячується всім, хто
знає і Схід і Захід
П О В Е Р Н Е Н Н Я
повість
В темряві ховається смерть.
Це було перше, чому його
навчили, і він ніколи про це
не забував.
Е.Ластбейдер " Ніндзя"
І
Сонце заходило. Освітлюючи крайні будинки Тусона, воно котилось все нижче і нижче на захід, щоб десь там далеко пірнути в Тихий океан.
Відкидаючи на все ще гаряче шосе довгу тінь, в напрямку до Тусона йшла людина. Це був чоловік років тридцяти трьох з правильним, привабливим і водночас суворим лицем. Характерною особливістю цього обличчя були очі. Це були темні очі старої людини. Очі, які бачили Апокаліпсис...
Під легкою шкіряною курткою вгадувалось міцне, рухливе, мускулясте тіло. Чоловік йшов швидко і рівно. Взуті у військові черевики ноги відмірювали чіткі м'які кроки. На плечі у нього погойдувалась зручна брезентова сумка кольору хакі.
Наближаючись до міста, чоловік йшов все повільніше і повільніше, і коли неквапливою ходою він проминув перші будинки Тусона, його очі якось дивно заблищали, а на губах застигла легка сумна усмішка...
Глобальний Тихоокеанський конфлікт, названий також Третьою світовою війною, підходив до кінця. Штати одержали перемогу над військами східних держав. Бої тепер продовжувались лише за окремі острови.
Гелікоптер майора Джона Сендела був збитий на початку війни в районі острова Хауленд, під час проведення розвідувальної операції. Врятувався лише один пілот, який вистрибнув у воду першим. Рядовий Сміт, сержант Баумен і майор Сендел були визнані загиблими, хоча залишків двох останніх не було виявлено.
Після шести місяців запеклих боїв американці отримали ряд стратегічних перемог, в результаті яких армія східних держав була відкинута далеко на захід.
При підготовці операції по звільненню островів Бейкер і Хауленд, збройним силам США стало відомо, що там, на цих двох клаптиках землі, успішно діє партизанське угрупування. Це було більш ніж неможливо – острови не були заселені і десант туди не направляли.
Командувати операцією і налагодити контакт з партизанами було доручено лейтенанту Тому Дадсону...
... – Нижче, Джонні! Нижче! Ще нижче!
Лейтенант Дадсон зіскочив з вертольота і побіг, пригинаючись, по піщаній косі, притискаючи до голови чорний берет. Біля крайньої палатки табору його зустрів вартовий.
– Ну?!
– На острові Бейкер бої ще продовжуються, сер...
– Що з повстанцями?
– А чорт його знає, сер! Будь-які спроби вийти на контакт не приносять успіху. Пошуки з вертольотів теж нічого не дали. Їх просто нема, сер. Можливо ці косоокі стріляли самі в себе, а ніяких партизанів і не було?
– Це неможливо, Барні. За отриманими даними партизанами знищено біля сотні ворожих солдатів, підірвано декілька складів з боєприпасами і навіть кораблів. Вони існують, Барні, це факт.
Барні безпорадно розвів руками:
– Можливо вони всі на Бейкері, сер?
Лейтенант замислено подивився в сторону сусіднього острова.
– Можливо, – промовив він після паузи, прислухаючись до звуків затухаючого бою.
Через годину, коли обидва острови були вже повністю під контролем американських військ, пошуки повстанців продовжили на Бейкері. Дадсон чекав повідомлень у своїй палатці. Поки що пошуки були безрезультатними. Щоб чекання не було таким напруженим, лейтенант вирішив пройтись по таборі.
"Чому їх не можуть знайти ?"– думав він. "Можливо вони самі не хочуть цього? Але ж це абсурд! А може вони всі загинули в цих останніх боях? Та не всі ж одразу! Хтось повинен був залишитись. Чому не можуть знайти навіть жодних слідів їхнього перебування тут? Вже минуло дві години..."
Раптом лейтенант зупинився і напружився. Прямо перед ним джунглі заворушились, розсунулись, і з них вийшла людина.
Чоловік був худий, давно не бритий, з ніг до голови обвішаний різноманітною зброєю. В його брудному поношеному одязі нелегко було впізнати форму офіцера ВПС США.
"Нарешті!" – подумав Дадсон, рука якого вже була лягла на кобуру пістолета, – "Нарешті..."
Незнайомець раптом похитнувся і впав на коліна. Лейтенант кинувся до нього...
– Діагноз?
– Виснаження. Повне виснаження. Але він буде на ногах через два, три дні.
– Він спить?
– Так. І думаю спатиме ще довго. Це йому необхідно.
Лікар вийшов. Лейтенант вдивлявся в лице незнайомця.
"Хто він?.. Без сумніву американець і, судячи по одягу, який був на ньому, пілот ВПС..."
В палатку заскочив Барні. Лейтенант з надією глянув на нього.
– Нічого, сер. Абсолютно нічого. Він ніби з неба впав. Ми буквально прочесали увесь острів – тут немає більше нікого.
Лейтенант закусив губу і знову повернувся до сплячого, вдивляючись у його лице, яке якось дивно сіпалось уві сні.
"Ти, хлопче, повинен будеш багато нам розповісти... Але спочатку добре відіспись."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242742
Рубрика: Нарис
дата надходження 22.02.2011
автор: Corvin