Набрид і шум, і балачки, і гамір,
І бруд, що плутається під ногами.
Вона втомилась...
Та молода душа, не зношена роками,
Те серце, стиснене його руками,
Вже спопелилось.
Так важко відстань їй дається взагалі.
Йде, ніби сонце, не торкаючись землі.
Вона втомилась...
Думки весь час далеко в космос линуть.
Їй не дають самотнього спочину.
Так довго все в середині уперто зачиняла.
А зараз того всього, ніби моря стало.
Вона втомилась...
Чому в житті усе не так, як сподівалась?
Чому із рівноваги вийшла й наростають
Буремні хвилі.
І шаленіє, рветься вже на волю, ніби сокіл
Той простір у душі наповнений, широкий.
Вона втомилась...
І рада відірвати шмат від серця і віддати,
Йому, але у нього теж хотілося б забрати.
Немає сили.
Чекання зводить з розуму і рве на шмаття
А розум не існує. Лиш одне палаюче багаття.
Вона втомилась...
І як би не заповнила думки віршами про тепло,
Не зникне тих старих видінь пилок.
Бо так не вміє.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242693
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2011
автор: Не Зірка