Я звідси не піду, бо тут живу.
У мене кровотворна є причина:
Я винен травню, і свою провину
Приймаю в серце барвами «in vino»,
Я звідси не піду, бо цю траву
Собі живильну прописати мушу!
Олія, акварель, офорт, гуаш –
За ці віки, за ці життя мій стаж –
Не більше, ніж оманливий міраж,
Чи ж напишу живу природну душу?
Я не піду, не кину, не замру –
Я проросту в пустелі і на скелі,
Я проживу – що ні в якій пастелі
Не втілити,– як солов’їні трелі,
Як повні бруньки святості в миру.
І в бозна ким початій круговерті,
У вирі, меді, суриці й хмелю,
Твори, мій травню, я молю – малюй
Моїм натхненням, кров’ю!
Я люблю.
Я не піду, бо я люблю до смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242587
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2011
автор: Богдан Ант