Бездумно тікає у небуття
людина,що вірила в своє життя.
Та сама, що знала куди плине час.
Та сама, що бачила сенс у словах.
Тепер так буває, що в наших очах
не щастя, не радість: залишився страх.
Тепер не турбота. Тепер забуття.
Тепер не у близьких шукаєш тепла.
Дорога зіпсована, в заростях вся.
І прикро,що в цьому зарослім гаю
блукає людина та вірить в пітьму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242367
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2011
автор: girl_with_oar