Ні, то не стрій, який іде не в ногу.
чи „солому сіно” до ноги?
І бува, охоплює тривога:
Хто в нас хто: де свій, де вороги?
Кулаками б’ють себе всі в груди,
Присягаючись на справи голосні.
Поміж лжі і того словоблуду
Ледве пробиваються пісні.
Пробиваються – живі ще, як не диво,
Мури оминають і рови.
Чи забули, як за них „садили”?
Як чуби стинали з голови?
Куца пам’ять. Струни заржавілі.
Тіні правди бродять по землі.
Чи то стержень з ліні розімлів,
Чи втрачає дух правдиву віру?
Скільки полягло за неї люду,
Скільки раз ми зраджені були?
Не вчимось нічому. Знов Іуди
Зраджують. Ведуть – чи ми воли?
Доки не піднімемось – рамена
Не розправляться від хлопського ярма.
Гріш ціна і гаслам і знаменам,
Незалежність, певне, теж дарма.
Вибачте, що тепер так мислю,
Час тече – а здвигу ні на крок.
Хоч би ким засвоєний урок
Із поводирів поміг Вітчизні
22.12.2011
Пояснення: в царській армії солдатам прив'язували до ніг сіно і солому, аби не плутали праву ногу з лівою
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242347
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.02.2011
автор: Omega