Я ще ніяк не перехворію
Його очима, його волоссям.
І на вулиці рано темніє:
Якась затяжна цього року осінь.
Ще якось спрагло шукаю
Серед натовпу схожих на нього.
Ми не стрінемось більше, я знаю.
Ой, чи не він переходить дорогу?
Божевільна, якась одержима.
Всюди бачаться його речі.
Он стоїть така ж червона машина,
Таку ж дублянку накинув на плечі.
Он і шарф, чорно-білий смугастий,
Такий самий, як я обіймала,
Такий в’язаний, теплий, пухнастий,
З ним посеред кімнати стояла.
Стрінусь поглядом. Ні! Помилилась.
Як багато всіх схожих на нього!
Жаль, колись бо у ньому світилось
Те живе уособлення Бога.
Щось так довго зима не минає.
Я забуду ці образи скоро.
Я на вулиці тіней лякаюсь,
На своє божевілля хвора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241826
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.02.2011
автор: ВЛВ