І тиша дзвінко закричала,
І голос звуку не подав.
Я тінь твою в тіні помітив...
Тоді, напевно, й покохав.
і час не біг, як річка влітку,
А час застиг, як озерце...
Здавалося, побачив квітку,
А то було твоє лице...
Я не виную Купідона,
хоч в серці рана назавжди.
Йому я битиму поклони
Бо знаю, що кохала й ти.
А пам*ятаєш, ти сказала,
Що так ніхто ще не кохав?
Я знаю, знаю...не брехала
Тоді, щоправда, ще не знав...
Тобі я вірив, як дитина
не знав, що й року пройде,
як все мине і ти покинеш
і де ж слова тепер ті ?..Де?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241642
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2011
автор: STIV