А тобі снилось, що сніг не закінчиться ніколи: буде падати завжди, білий з білого неба і земля від нього стане білою. На снігу так добре видно сліди, як наші слова. Сніг засипає сліди і простір життя стає знову чистий. Сніг, як очищені сльози неба. Це так небо говорить з землею: нагадує їй про початок, коли ще не було слідів… Лабіринти сніжинок неповторні. Так ми живемо самі в собі і повільно опускаємось з неба на землю в своїй неповторності. Наші візерунки не розгадати. Нам болить короткочасність і те, що сніг перестає падати і що хтось із нас зникає. Повільне падіння – це все ж таки політ, і коли наближаємось до землі – з більшою чіткістю бачимо її стежки, відчуваємо її істину: вона забирає нас. Нас поглинає земне тяжіння і ми втрачаємо пам’ять про все інше.
Лабіринти стежок нерозгадані. Ми встигаємо тільки відчути свою неповторність і потрактувати її як самотність. Коли ти – не такий як інші – ти самотній, ти не маєш однодумця, рідної душі з таким же візерунком життя. І тобі стає нестерпно сумно. І в натовпі не таких як ти – гостро відчуваєш свою самотність і живеш з нею, як з ножовим пораненням. Цю рану ніхто не зашиє, не вилікує – з нею треба жити! І кров витікає в світ – так минає твоє життя. Криваві сліди засипає сніг. Приходять інші, не такі як ти, і з гострим болем живуть. Хтось із вас колись здогадається, що біль вас об’єднує. Болить всім і з цим треба жити. Біль робить вас рідними. Ви вже можете подати один одному руки і назвати себе – ви люди. Нарешті ви знаєте хто ви. Якщо тобі болить рана вічності – ти людина. Хтось забрав від тебе вічність і лишив незашиту рану. І коли прокидаєшся від нестерпного болю, коли переходиш всі його грані, коли захлинаєшся ним, тоді відчуваєш – ти такий не один. Це означає, що ти хочеш жити, ти нарешті усвідомив життя. І ти такий не один! Усвідомлення того, що болить не лише тобі – полегшує твою самотність. Ти розумієш, що є такі, як ти. Вони страждають і ти страждаєш з ними, і вони страждають з тобою. І ти не один! Ви можете подати один одному руки, ви можете запевнити один одного в любові, бо вже розумієте – вас об’єднує якась велика помилка і вам з нею жити, і вам шукати можливості її виправити.
Вам потрібно позбутись болю. Ви шукаєте різних способів. І знову помиляєтесь. Безліч разів помиляєтесь! Біль не зникає. Тоді ви вважаєте, що краще про нього забути і забуваєте один про одного – вас більше нічого не об’єднує. Ви забуваєте про свою неповторність, бо вона також болить. Ви забуваєте про те, хто ви.
Сніг падає і падає. І не видно межі між небом і землею: падає сніг. Той, хто заплющив очі не знає, коли перестає падати сніг, не бачить, як знову з’являються сліди і як вони зникають – він спить. Так, здається, найкраще. Так не чути болю.
Але біль будить. Деколи занадто пізно. Біль не дає спати. Він примушує шукати порятунку: впевненості, що колись він зникне назавжди. Той, хто шукає – живе. І чим більше йому болить, тим більше шукає. Десь колись він раптом розуміє, що біль йому для того, щоб не спати, щоб шукати. Той, хто прокидається занадто пізно – не встигає знайти. Заплющує очі і вже нічого не бачить.
Коли сніг перестає падати – все завмирає. Чи колись сніг закінчиться? А що, коли на долоню більше ніколи не впаде сніжинка? Що!?..
На теплій долоні розтоплюється сніжинка і зникає її візерунок. Падає інша сніжинка з іншим візерунком. Нам болить неповторність, бо вона така як ми, і вона не має зникати.
Після довгих пошуків дехто з нас розуміє, що насправді нас об’єднує неповторність. Наші, не схожі один на одного, візерунки життя найдорожчі нам. Нас об’єднує неповторність. Ми розуміємо, що все довкола нас – мистецькі шедеври і ми не схожі один на одного, і в цьому прекрасний смак життя! Ми йдемо парами, йдемо групами, йдемо поодинці, але ми не самотні, ми любимо неповторність одне одного. Ми знаємо, що вона не повинна зникати. Той, Хто посилає сніг з неба на землю, дарує нам неповторність, яка не вмирає. Ми любимо життя, ми готові жити вічно. Без болю. Ми – ЛЮДИ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241354
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2011
автор: Лілія Демидюк