Ти мовчиш, і мовчання твого анатомія
не знайома. Цей вид колись знайдуть в льодах.
Ну а поки тремтінням у венах на скронях
видаєш мимоволі нав’язливий страх
бути врешті упізнаним, стати собою,
недолуго-звичайним і сіро-простим.
І у цьому старому, як вічність, двобої
виграєш уже звично і вкотре – не ти.
То мовчи. Всі слова вже належать чужинцям,
на цитати розтягнуто Книгу із Книг.
У рядках погвалтованих стогнуть полиці,
і чекають набіг мародерів нових –
тих, що вміють читати чужі пасторалі,
та не вміють творити звичайне життя.
Нехай слів непромовлених травлені зграї
всі мовчання тобі, як востаннє, простять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241113
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2011
автор: Strannic