Втрачаю тебе, не йду до кінця,
Страшнішого бути не може.
Душа не готирь, згораю вже я,
Нічого уже не поможе.
Думками і серцем кохаю тебе,
Але ти до мене холодна.
Вогонь не горить, згораю лиш я,
І серце моє у долонях.
У снах ми удвох,
У мріях - кохання.
насправді черствіють мої сподівання,
та все ще надія гріє кохання.
Надія живе , не вбиваю її,
Надія залишиться там і впітьмі.
Не хочу втрачати думку про тебе,
Бо ти то є світло, що сяє у небі,
та зірка яскрава горить у тобі,
Та сяє для когось вона - не мені.
Мені не відчути тепла від проміння,
Яке ти пускаєш в чужі володіння,
Не знати мені поцілунків твоїх,
Не чути мені отих слів потайних,
Що я промовляю щомиті таємно.
Та в тій таємниці ховається мрія,
Кохати тебе , не втрачаю надії.
Ще може колись ти промовиш слова,
І щастю моєму не буде кінця!!!
© Copyright: А.П.Кабвой 2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2011
автор: А. П. Кабвой