Вже розчинились сніги
І заспівали пташки,
Манить примара весни,
Кличе в обійми свої.
Тьохкає серце самітнє моє,
Ось вже коханий до мене іде,
Гілочку вишні , що квітне, несе,
Любов до мене з весною плинЕ.
А сонце усміхнулось в небесах
Й промінням зацілувало ураз,
Теплом огорнуло нас в одночас...
Манить примара весни повсякчас.
Вже зникли морозні дні
І задзвеніли струмки,
Розгулялись на полях вітри,
Кличуть погратись вони.
Примара краси, посеред зими,
Поманила в чарівні свої дні,
Коси зеленії та й розплела...
А зима? Ой, не пустить її ще вона.
Залютує вона і завиє...
Снігами білими ще й укриє,
Заморозить шибки голі,
Квітами -примарами кволими.
Та не довго їй пустувати,
У душах наших та й гуляти,
Час закінчується зими на землі,
Заплачуть дощами сніжинки її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239953
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.02.2011
автор: Макієвська Наталія Є.