Стоїть Тарас високо, на горі,
між синім небом і Дніпровим схилом.
Стоїть Тарас над нами ще з тих пір,
як розривали першую могилу.
Як осквернили мощі поколінь,
що ще до нас цю землю доглядали.
як найдорожче - свій батьківський дім
на тридцять срібних вперше обміняли.
Стоїть Тарас. До совісті взива,
не проклинає - просить спам"ятатись,
а ми нові вигадуєм дива,
щоби, хоч на сходинку, вверх піднятись.
Будуєм вежі. Назви володінь
в нас так разюче схожі з Вавілоном,
а в душах що? Жадоба,чваньство, цвіль,
і протиріччя з совістю й законом.
Стоїть Тарас - куди нам не сягнуть,
де сиві хмари в рай ховають двері,
та нам того ніколи не збагнуть -
ми цілимся у рай... гелікоптером.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239215
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.02.2011
автор: Борода