нам страшно серед ночі почути
як зупиняються наші легені у теплій кімнаті
як замовкає посвист повітря всередині них
і сни заповзають крізь ніздрі
тваринно напружені
нам страшно коли над головою змикаються
води земні чи ворота небесні
нам страшно бо тоді
нас ніхто не почує
порожнеча не помітить і не благословить спокоєм
нам страшно розкрити очі і визнати –
весь той світ що ховається за повіками
давно вже розбив наші зіниці
як нічний злодій
вітрину ювелірного
чого нам ще боятися посеред безкінечності
із знанням того що Всесвіт – безнадійно вічний
а якщо вірити підручнику
(з астрономії)
то наші тіла – пил мертвих зірок?
чого тоді ще боятися
якщо наші душі – діалог з порожнечею?
хіба вигадати собі
і прив’язати до себе синіми стрічками пам’яті всіх
хто траплявсь нам на очі
боятись чужих слів
боятися зради може підступності
але все чого ти не хотів
обов’язково станеться
за твоєї відсутності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239147
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2011
автор: Місафір