Зібрати соняшне насіння дум земних
І знань небесних у чуткі долоні серця,
Свідомий, що пройшов за тим усі сім нив
Й пізнав наосліп, де закінчується твердь ся,
І, на межі просіявши зерно єства
Над вічносущим пломінким багаттям духу,
Спалити плоть тривог, як плевела-слова,
Постать як є – в «Я єсмь», і, не спинивши руху,
Те зерно заронить в підґрунтя майбуття,
Готове під засів, на стороні осонній,
Й пройти ізнов сім нив, де маю бути я –
Насіння сповнений, палкий до Сонця сонях!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238926
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2011
автор: Богдан Ант