Єгор хлопчик невеликого зросту, звичайний учень шостого А класу, на посаду відмінника він зовсім не претендував, навіть хорошистом був не завжди, сказати що був найсильнішим, також збрехати. Бійки ніколи не уникав, але отримував так само багато, як давав. Саме через поведінку був змушений затриматися після уроку, вчителька заносила догану в щоденник, щойно отримав щоденник з барвистим записом зробленим червоною ручкою, як хутко побіг до роздягальні. де у всіх висить верхній одяг. Біля входу сидів скорчившись Дмитро.
- Діма, що сталось? – Єгор склонився поруч з однокласником, Діма сидів міцно заплющивши очі та тримався за пах. – Ходімо в медпункт.
Єгор допоміг Дмитру підвестися та повів до медпункту, щойно вони потрапили в медпункт як медсестра виставила Єгора за двері, хлопчик опинився за дверима та почав чекати, він здивовано спостерігав як медсестра вискочила зі стурбованим виразом обличчя та побігла до класної зали, повернулася з класною керівницею по дорозі щось їй розповідаючи жестикулювала руками. Алла Аркадіївна, класна керівниця, також була чимось стурбована, вони зайшли у медпункт зовсім не помітивши Єгора котрий стояв неподалік та чекав, через деякий час Алла Аркадіївна вийшла зі стурбованим виразом на обличчі.
- Що там? – Поцікавився хлопчик.
- Єгор?! А ти чого ще тут? – Вчителька здивовано подивилася на учня.
- Я те є, ну проведу його до дому. – Пояснив Єгор.
- Не треба. Йди до дому. – Вчителька серйозно подивилася на Єгора, але потім трохи злагідніла ніби щось збагнувши. – Дякую що привив його до медпункту, далі ми вже самі. Не хвилюйся.
Єгору не лишалося нічого іншого, окрім як іти додому, вийшовши з дверей будівлі школи помітив як від дерева відділилася фігурка та почала наближатися.
- Чого так довго?! – Невдоволено запитала фігурка голосом Михася.
- Ставили в щоденник двійку з поведінки, з приписом. – Пояснив Єгор, вони з Михасем були не те що товариші, просто жили на примикаючи одна до одної вулицях, були одного віку та не мали з ким ще гратися як один з одним. Коли пішли в школу то завжди ходили разом незважаючи на те що Михась вчився у шостому Б класі. Іноді виникали суперечки коли грали у футбол клас проти класу, але то святе.
- Двійку ставлять не так довго. – Повідомив Михась з виглядом обізнаної людини, котру намагаються доволі невдало обдурити.
- Дмитра відводив до медпункту.
- Який діагноз? – У всій постаті Михася було видно, що ця звістка викликає більше зацікавлення ніж двійка.
- Затрудняються встановити, скликали комісію, до складу якої мене не включено, мотивували тим що мене Михась чекає. – Відповів Єгор з кислою міною на обличчі, зображуючи якогось уявного професора.
- Та нічого, я б зачекав. – Сконфузився Михась.
- Пізно, батенька. – Товариші попрямували додому. – Завтра дізнаємось.
- Це дискримінація! – Знову прийнявся за своє Михась що змусило Єгора закотити очі. – Б клас це нижче суспільство!
- Чого ти? Нічого такого я не помічаю. – Знову почав переконувати Михася Єгор, скільки це вже продовжується, Єгор навіть не міг пригадати, напевне так було завжди. – У вас ті ж вчителі що і у нас, такі ж підручники та теми для навчання.
- Тобі цього не збагнути! Ти вчишся у А класі! – Продовжив гнути своє Михась. – Це ставлення, відношення.
- Слухай! У вас що, ніхто не зазнає травми, не б’ється?! – Як завжди розмова на цю тему вивела Єгора з себе.
- Б’ється. – По самовдоволеній посмішці Михася можна зрозуміти, що не аби яку роль в цьому відіграє сам борець за рівноправ’я.
- То чого ж ти?!
- Та я так, взагалі. – Михась зробив рух рукою, обводячи оточуючий його простір.
Наступного дня Дмитра в школі не було, на питання Єгора, Алла Аркадіївна відповіла що захворів. Лише проходячи на переміні повз кабінет директора помітив бабцю Василя.
- Мало йому, треба ще добавити. – Бабця Василя казала директору продовжуючи розмову, котру напевне почали ще в кабінеті.
- Діма маленький хлопчик. – Переконував директор. – Ви розумієте, у нього кров згустками пішла, він може стати калікою.
- Мені байдуже! – Чомусь розсердилася бабця.
Що казали далі Єгор вже не міг чути, тому що задзвонив дзвоник, котрий звав учнів на урок. Єгор намагався замислитися над цією ситуацією, але навчатися та думати про своє не дуже виходило. Та ось Валентина Семенівна їхня вчителька з літератури попросила їх посидіти тихо, та вийшовши з кабінету привела вчительку з математики.
- Подивись будь ласка за ними, я не встигла взяти книжку, а без неї не можна далі. Я збігаю до бібліотеки. – Валентина Семенівна з виглядом благання дивилася на вчительку математики.
- Ще чого?! Вони вже дорослі, хай самі сидять! – Відповіла та, і розвернувшись вийшла.
- Діти, побудьте будь ласка трохи самі, я швидко. – Валентина Семенівна не знала що робити, але все ж побігла за підручником.
- Пішли в сад за яблуками?! – Щойно вчителька вийшла, як Сергій хлопець котрий сидів на наступній за Єгоровою парті, почав штурхати привертаючи увагу. – Вона, хвилин на п'ятнадцять-двадцять.
- А чого, пішли. – Єгор з Сергієм підвелися та вислизнули з класу. Хутко добігши до шкільного саду почали рвати яблука розпихуючи їх по кишеням, щойно кишені були наповнені як хлопці побігли до класу.
Коли хлопці потрапили до класи Валентина Семенівна вже була на місці.
- О це попали! – Сергій ввібрав голову в плечі, Єгор послідкував його прикладу.
Але на них чомусь не звернули жодної уваги, в класі був і директор, і завуч, і медсестра. Учні сиділи якісь бліді.
- Що трапилося? - Єгор прослизнув за свою парту та почав задовольняти свою цікавість у партнерки по парті.
- Вітька Каті руку зламав. – Відповіла та.
- Я тільки на хвилинку. – По щоках Валентини Семенівни котилися сльози.
- Як можна було дітей самих лишати?! – Обурювалася завуч.
- Що там швидка? – Директор подивився на медсестру котра клопоталася біля голосно ридаючої Каті.
- Їде. – Відповіла медсестра.
- Нічого йому не буде. – Шепнула партнерка по парті на вухо Єгору. – В нього батько відомий в місті бізнесмен.
- Не будемо заводити судову справу. – Директор ніби почув слова Єгорової партнерки по парті. – Мені двох судових справ на школу вистачає, третя зайва.
Єгор подивився на самовпевненого Вітьку, і йому так захотілося його вдарити, хай тільки вчителі вийдуть. Сергій позаду почав хрумтіти яблуками, нагадуючи тим самим де Єгор був під час цього випадку, але Єгору яблук вже зовсім не хотілося, тому він свої пороздавав іншим учням, його дивувало що всі їли яблука з виглядом відвідувачів цирку спостерігаючи як забирали Катю. Вітя йшов повз парту Єгора на своє місце.
- Ах ти! – Єгор не втримався, обличчя палало злістю котра просилася назовні. – Після занять я тобі руки по переламую.
- Домовилися! – Вітя якось єхидно посміхнувся.
Пощастило що це був останній урок тому чикати було не довго. Після дзвінка заплакана Валентина Семенівна попросила Єгора та Сергія залишитися та пояснити де вони були, записи в щоденник не робила, просто балакала та намагалася втримати сльози, взагалі-то це навіть на виговори не було схоже. Коли Єгор та Сергій вишли з класу, то почули що Валентина Семенівна знову почала плакати, це ще більше розізлило Єгора. Сергій попрощавшись побіг до класної кімнати, бо був сьогодні черговим, а Єгор попрямував на вихід.
Щойно Єгор вийшов зі школи як його схопили та вдарили, не розгубившись Єгор також вдарив, прослідкувавши за кулаком побачив, що бився він не з Вітьком, а з якимись підлітками, чи старшокласниками, чи взагалі зі студентами. Також помітив Вітька котрий стояв поодаль та єхидно всміхався, і ще фігурку котра відділилася від дерева та побігла до них, то був Михась. Михась з на хльосту одним ударом збив Вітька з ніг та приєднався до Єгора і підлітків утворивши кучу малу. Єгор бив та отримував, і знову бив аж поки не знепритомнів.
Прокинувся він на ліжку від того, що в носа вдарив різкий запах лікарні, спробував розплющити очі, та це йому вдалося не з першого разу, і через ті щілини котрі утворювали набряклі повіки майже нічого не було видно, боліло все тіло.
- Пане капітан! Він прийшов до тями. – Людина в білому халаті зникла з поля зору, та її місце зайняв чоловік у такому ж халаті тільки похапцем накинутому на міліцейську форму.
- Добрий вечір. – Привітався міліціонер.
- Добрий день. – Поправив його Єгор, губи також розпухлі та боліли. – Де Михась?
- Помер по дорозі в лікарню. – Міліціонер дістав якісь папери та приготувався записувати. – У мене до тебе є кілька запитань.
А потім були запитання та відповіді, міліціонер записував, але коли пролунало відоме у всьому місті прізвище Вітьчиного батька якось знітився, кілька разів перепитував чи Єгор впевнений. Єгор пригадав слова партнерки по парті «Нічого йому не буде. В нього батько відомий в місті бізнесмен» і якось стало не по собі, гірко. Міліціонеру схоже також було гірко та не по собі, напевне він також думав про те, але нічого не сказав дописав та пішов. Потім ще кілька разів приходив, а потім Єгора виписали з лікарні.
Сьогодні Єгор йшов до школи сам, мати сказала що Михася поховали коли він лежав у лікарні. Та коли прийшов, школа ніби змінилася, все було таким же, і учні, і Вітьок, і вчителі, і навіть директор, та щось змінилося. Єгор був мовчазний на запитання відповідав коротко. Та ось на одній з перерв Вітя штовхнув якогось першокласника та Єгор накинувся на Вітьку, він бив довго, куди прийдеться, їх намагалися розтягти але це вдалося не одразу.
Єгора закрили в сірій напівтемній кімнаті з решітками, сказали що Вітя помер та його будуть судити за вбивство, та Єгору те було байдуже, він сидів та дивився на стіну. Батько Віті, відомий в місті бізнесмен, кричав що згноїть у в’язниці, та і те було байдуже.
Приходила старша сестра з адвокатом та розповідала про батьків, про знайомих, про те як якийсь учень вдарив дівчинку по голові портфелем так сильно, що в неї був сильний струс мозку. Єгор подумав що директор напевне сказав що йому вистачає чотирьох судових справ, та ще одна зайва.
Єгора визнали винним та посадили, він не заперечував просто байдуже дивився на людей. Вони з Михасем були не те що товариші, насправді вони були друзями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238779
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2011
автор: Линник Анатолій