Стікає дерево водою.
«Хто тут?» – не впізнаючи брата,
Приводять тіні за собою
Прозорі краплі – світлі лати.
Ховається метал за межі,
Церковний пурпур за хрестами.
Пропали послуги мережі,
Каміння вицвіло садами.
Лежить вітраж в склепінні неба,
Немов дитина у колисці.
Ти дробиш поглядом північним
Відтінок й колір в падолисті.
Скло захололо. Змовкло соло.
Кружляння, тиша, нерест повні….
І ти, описуючи коло,
Голубиш цей світанок сонний.
Плавці хмарин у сурмах грому
Дощами все ще не розлились.
Куди підеш один по тому?
До Сонця, що йому молились?
Вод плюскіт подарує силу,
Збіліє голубом волосся.
Піймати тіней хитру рибу
Тобі в краплині не вдалося.
Горить свіча небезіменна,
Холоне оніксовий келих.
Земля – прозора і злиденна,
Та на вогонь летить метелик…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238526
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2011
автор: Місафір