Життя – театр,
Люди – лиш актори:
Чекають вихід свій,
неначе свій відхід.
І кожен водночас
збирає ролі,
епоху його творять
сім віків.
Спочтаку – немовля
В руках у годувальниць,
Згодом – школяр, він
З ранцем за плечима,
Лицем сяйливим зранку,
Похнюпившись,
Він равликом,
Повільно йде до школи.
Пізніша роль – коханця.
Зітхання – жар печі, сумна балада –
Втіха бровам милим.
Ось вже й солдат,
Не звідав він присяг,
Він – дикий леопард.
На честь ревнивий,
Він палкий у сварці.
Шукає стійкості
своєї репутації
не бачачи
і зарева гармат.
Тепер вже він суддя
З округлим черевом,
Він ситий боягуз,
Його гостріша погляд
І бороду підстриг він
як гаразд.
Взірець він афоризму,
Зразок для поведінки.
Ось так він грає роль.
У шостий вік –
Це схудлий Панталоне.
На носі – окуляри,
При боці носить гроші.
У штанях, що зберіг
Ще з молодих років,
Широких надто
Для сухих тих ніг;
Його всевладний голос –
Дитячий знов дискант,
Мов посвист флейти.
Остання з усіх дій –
Вінець химерам всім.
Дитинство друге,
просто забуття,
позбавлене зубів, очей, смаку.
Вільям Шекспір, "Як вам це сподобається", Друга дія, Сцена VІІ, монолог Жака
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238354
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2011
автор: Бука