Зорепадом з неба сипле,
ніч бездонна ожива.
В даль незнану думку мече,
недосяжних зір краса.
Подаруй мені цю ніч
з терпким запахом безсоння,
теплим подихом з грудей
на холодне підвіконня.
Глянь но, мила!
За вікном,
золотистим ланцюжком,
простягнулася іскриста,
величава, легка, чиста,
ткана зорями ріка.
У моїй твоя рука.
В світлій, місячній оселі,
в білій атласній постелі,
нам з тобою захмеліти.
Як же ж в ніч цю не любити?
Позбавляючись тяжіння,
до знемоги, до зомління,
вп’ялись в небо дві сосни.
Гостро. Свіжо. Назавжди.
1991 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238280
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Андрій Чернівець