Кого хвилює зелений подих трави,
що проростає дахами і димарями?
Тиха і непомітна, ніби втонулі човни,
сумує вона за деревами-кораблями.
Кроки її нечутні, кров її на покрівлі
тоненьким корінням сплітає хатні дими,
її кольори і клітини холодні та підневільні,
підвладні незримим крокам тепла і весни.
Трава засинає іржаво під схибленим небом,
котре виливає усі недозрілі дощі.
Вона собі сниться – птахом, а, може, левом,
мандрує трава в африканські гарячі кущі.
Серце трави, бліде, солодке й прозоре,
б’ється наземно й підхмарно, незримо для нас,
поки біло й різдвяно сходить на землю море,
поки мороз кристалізує час.
Трава залишає сліди на наших долонях,
ріже необережні пальці маленьких панн,
і вони залишаються вічно у неї в полоні.
І зелень сховається їм під шкіру
і перезимує там.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238249
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Місафір