Рано сонце встало, землю привітало.
Розлило проміння в золотій красі.
Стрибнувши на ліжко, мене лоскотало.
Ранок умивався у дрібній росі.
Сонячний промінчик на стіні відбився.
Засліпив обличчя: повні очі сліз.
З ліжка на підлогу він перемістився,
Зайченятком кволо на вікно заліз.
Відчинила вікна - вітерець ввірвався
І пірнув у хвилі шовковистих кіс.
То крильми упавши, жовтих трав торкався.
Раптом закрутився й пилюгу поніс.
То гойдає віти знов на осокорі,
Та не може втриматись і кудись летить,
То ганяє хмарки ті, що в непокорі...
А то в очереті міцно-міцно спить.
Інколи безсилий сяде й тихо плаче,
Чи заб"ється пташкою у чиєсь вікно.
Співчуття попросить у людей неначе...
Людям не до того: сплять уже давно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238146
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Н-А-Д-І-Я