Личко заплакане,
Щоки в сльозах
Знову шукаєш
Його по кутках
Знову знайти намагаєшся крик,
Той що з горла летіти не звик?
Сльози поллються прощенням гарячим
Станеш ти зіркою дітям не зрячим
Що наробили слова без душі?
Заздрощі , ревнощі, мрії чужі...
Волю забрали -за гроші продали
Совість не мали - душею страждали!
Інколи просто треба простити
Так! не так просто з образою жити...
Ніч і не ніч, день і не день...
Повно думок, а зробить нітелень!
Варта ця гордість сивих волосин?
Чи може ти досі матрері син?
Згадай! наша доля в наших руках
Полум*ям можешь згоріти ти в прах!
Не зупинити тобі той вогонь
Він сльозами тече і палає з долонь
Він викликає горіння душі
Не помічаєш ти сльози чужі
Згодна, помилки прощати нпе варт
Але схаменися - все це не жарт!
Прощення не вміють давати зірки -
Душею прощати на вічні віки
Раз все помітно не з першого разу
Сумліня моє мені говорило:
Не смій ти таїти на нього образу
Дзвони, говори , посмізхайся ти сміло!
Зірвала я зірку з неба чи з шиї?
Зробити крок на зустріч я мушу...
Але ж чому душити ці змії
Вже починають мою душу?
Може за "мушу", але я знаю,
Що ці слова - не добираю
Я їх ловлю сітями снів
З ріки віків і моря слів
Вже тане ніч - настане день
Він принесе нових пісень
Відповідать не мусчить ніч
Чи хтось іде меняі на стріч?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=23786
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.03.2007
автор: Melliana