мені не вдавалось розбити кокос
поки з нього не вилилась тиша
м’яка і холодна як ніч
тоді голос кокосу озвався світлим
навіть рідним торканням до рук
я здивовано слухала його вірші
він казав що ніяк не міг напитися
голосу снів тому спав нескінченно довго
поки хтось його не збудив
і в долоні мої приніс
злегка шершаве диво
що стомлено-лагідно говорило
відблиски сонця були в його очах
пам’ять про обрій над морем
і крихти піщинок з доріг
він обійняв велику повітряну кулю
і казку її дописав поки прокинувся
в мене в руках
мені не вдавалось забути кокос
що тиші позбувся в собі
і сам розколовся
на вірші про світло і ніч
на всесвіту іскри тремтливі
на слова що ніколи не стануть чужими
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237663
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2011
автор: Лілія Демидюк