Спітнілими руками я згрібаю жар
До пекла новоруського достатку.
Якби був скнарою, подібних скнар
Боялися б доходи і видатки.
Мораллю ж враженим в багні й брехні
Довіку копирсатися, бо, саме,
Коли було б довкіл: так – так, ні – ні,–
То агнців смерть косила б штабелями.
Вовків же та хвороба обмина:
Й без них вівтар – мов повна чаша крові.
Наш пастир полюбляє барана,
Так сказано в його завітнім слові.
Не знаю, як там в горній висоті,
Які у пеклі після смерті кола,
Та на землі, в собачому житті,
Вівця не стане вовком геть ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237350
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2011
автор: Богдан Ант