Тобі захопився джаз. Над вухом струна бриніла.
У тобі розтікся квас на білу ситцеву скатертину.
Дерева двигтіли в ряд, земля від них мов осіла,
Сопілка сюрчала не в такт, волога і м’якотіла.
В кожусі зайшов сюди, у душу древніх мороків,
Обстукав свої чоботи і бриля заніс при порозі,
Хто ти і по що прийшов? - з кута просичала відьма.
- Нарешті тебе знайшов…- зітхнув він у відповідь вільно.
І дика борня, перестрах, в обіймах його почалася…
І спухлі від болі уста солодші за мед здавались.
Зірвались у сон. Завмерли. Навколо мете заметіль
Годину на двох - розділи. А зиму - на щастя та біль.
До чого тут джаз? Бо Карпати. Бо гори сивіють не в такт.
Бо земля-мати моя колисати хотіла мене лише так.
А відьма і лицар з небес щасливо живуть поміж гір,
А мрії… Тримайся за них… і вір…безкінечно вір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237230
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.01.2011
автор: Хельга Ластівка