Я нашкрябаю слово несміло,
Те, що душу щомиті терзає,
Те, що в серці не раз відболіло,
Бо майбутнього просто не знало.
Слово сили і слово натхнення,
Вічний пошук душі, що на крилах
І мої потайні одкровення
Враз зіллються в відновлених силах...
Слово щастя і слово страждання,
Гостре лезо ножа не чужого
Часом сповідь, порою мовчання
У тенетах життя не свойого.
Ти те слово, котре так зі страхом
Промовляла я щиро уперше
І з орлиним широким розмахом
Оживляла вже серце умерше.
І щомиті в душі промовляла,
І палила себе жаром болю,
Часом плакала, все проклинала,
І ганебно кричала на долю.
Але доля того і не варта,
бо лиш там буде щастя довічне,
де кохання як ніжная ватра
запалає й палатиме вічно.
І тоді лише слово «кохаю»,
Я промовлю із серця безодні
Бо його як себе відчуваю
Просто зараз і просто сьогодні.
26.05.09
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237048
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2011
автор: zolotovoloska