Кохання ― сон і ми його проспали,
Проспали пестячи квітки
За тим, за ким давно страждали,
В своїх словах про нього говорили,
Марили і ним жили.
Самі себе розчарували,
Що зовсім цю людину не кохали ми,
Це був сон який самі пробудили
В своїй уяві назавжди…
Після цього не можемо жити
І ще когось любити.
Дурні думки приходять в голову:
« У мерти б від голоду,
В пасти із скелі,
Згоріти у пеклі,
І що зробити ще з собою я не знаю,
Але знай одне: «Я тебе кохаю!»»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236268
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2011
автор: Даша Піддубна