Вина в усьому телегонія,
І син і доця - як не мої.
Невже дружина моя повія,
І зраджувала вона мені?
Ну зовні може і трохи схожий,
Ну так себе вже переконав.
Не рідний він мені чомусь, Боже,
Як я в дитинстві не малював.
Чомусь кумедні у нього вуха,
Таких в сім’ї в нас ні в кого нема,
Та й доня така ж, вона була друга,
Лише у п’ять років сказала перші слова.
Не впертий хлопчик як моя дружина,
Мала не грається зовсім ляльками,
І в погляді знайоме наче щось у сина,
Невже це колишній улюбленець її мами?
Ох сльози, сльози течуть і мокрі вії,
Так хочеться щоб на мене були схожі діти,
Та гени іншого розбили наші мрії,
У себе на вікні я поливаю чужі квіти.
16.01.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235731
Рубрика:
дата надходження 19.01.2011
автор: КРІПАКОС