Білі крильця, ніби знаки долі.
Ще пухкі, такі м’які і кволі,
Але вже так прагнуть у політ.
Стрибни в прірву, скільки ж бо тих літ.
Бірюзові нитки на блакитнім
(твої очі – небом теж зав́идні)
Ніби їх не видно для чужих.
Але їх присутність – не з простих.
І фата прозора на волоссі,
Ніби білі квітки у колоссі.
Ти – самої долі наречена.
Не приречена, а освяч́ена.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235475
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.01.2011
автор: Троянда Пустелі