Щоденик Сели Тофед
19 листопада
Я сиділа в гордій самотності і вбивала свій мозок думками про тебе. Нестримні емоції наповнювали мене, видих, біль і усвідомлення того що ти не мій. Ти дав про це знати не задумаючись про те що я відчуваю. Руки трусяться, а в них салфетка наповнена моїми даремними сльозами. Погляд вниз який повільно та впевнено переносить мене в чорашній день, печально - веселий вчорашній день з якого я чітко памятаю стаканчик за стаканчиком, музика, люди, друзі, ти, біль, безнадійна надія на несподівану і таку бажану відповідь від тебе яка переверне моє життя. Але ні її нема. На цей період життя робить паузу. Я не живу, я існую і я хочу тебе вбити, шалено ненавидити, забути, так просто і легко стерти з своєї памяті, життя. Це мій маленький кінець який я заповню алкоголем. Солодке віскі з гірким присмаком тебе...
22 листопада
Початок нового дня, нової думки проте не нової незмінної мене. Я і мої друзі з посмішкою, сигаретою та чашкою кави стояли на вулиці. Я замітила як листя встеляє старовинні вулиці Львова, а люди не замічають як швидко проходить час. Всі веселі та без турботні, лише я всередині себе створюю війну. Раптом все стало білим і я не знаю де я є, но раптом крик, сюжети не мого життя постали надімною. Я проникливо дивилася в них, проте не розуміла нічого. Цих сюжетів було неймовірно багато та я старалася побачити все, але мене перебив голос, який лунав не подалік:
- знайди його
- кого? - у відповідь сказала я
- ти прекрасно знаєш про кого я говорю. Тут є один момент його життя, який буде залежити від тебе - подивившись по сторонам я побачила ангела, білого психа. Він направив свій вказівний палець вперед і я побачила його. Моє життя та смерть Лавр. Він біг та раптом машина, вона його збиває. Швидка, клінічна смерть і все переноситься в лікарню. Білосніжна палата, столик на якому букет троянд і Лавр - труп в якого живі очі та слух. Страх наповнив з середини блиських йому людей від поставленого діагнозу лікарем "синдром Монте - Крісто" чи іншими словами псевдо кома. Раптом картинка зникла і появились цифри 11.05.2011. Я закрила очі, а відкривши їх мене оточували мої друзі. Без питань та пояснень я встала та пішла. За деякий час я дійшла до свого любимого та безлюдного місця. Це був лісок в якому було маленьке озеро. Непоспішаючи я сіла коло нього та почала згадувати побачине. Я знала це місце де його збила машина, людей і лікарну в якій він був, але я не розумію як може це ситуація залежити від мене. День добігав свого логічного кінця і врешті решт закінчився. Я намагалась забути все те що побачла та немогла і тому вирішила не замітно бути поруч.
28 листопада
Хто я? Ким я стаю? Остані дні я як можна детальніше вивчала Лавра і захоплювалась ним ще більше. На диво для мене він виявився актором, який іграє ролі в театрі. І сьогодні його тріумфальний день, його головна роль. Я сиділа в залі театру у тихий, красивий вечір який розривав мій крик душі. Я відчувала всі його рухи на сцені, я бачила його очі, які загублювалися і набирали впевненості. Спектакель завершився, в залі не було людини не наповненої емоціями, захват та розчарування був усюди. Я вийшла на вулицю і була в розчаруванні від свого захвату. Це були прекрасні і одночасно незрозумілі відчуття. Проте їх перервав погляд Лавра. Я побачила на його обличі легку посмішку, яка зникла в темряві машини. Не довго думаючи я зловила таксі і поїхала за ним. Його машина кружляла до того моменту коли не зупинилась коло досить дорогого готелю. Він вийшов із машини і зайшов в середену, а я пішла слідом за ним. Дійшовши до номеру в який він зайшов я не знала що мені дальше робити. В розчарувані я вирішила піти і забути про свою невдачу. Спускаючись по сходам я зустріла свою подругу, яка на моє щастя працювала в готелі. Ненавязливо я спитала у неї чи можна дізнатись чим займається одна людина в номері, і її відповідь мене ощасливила ще більше. Як виявилось в номерах є приховані камери і вона могла б мені показати що там відбувається. Я зайшла в кімнату де були маленькі телевізори і на одному з них я побачила Лавра. Його тіло освічувало місячне проміння... Легкий стриптиз, який нажаль був присвячений не мені, а за ним появилось голе жіноче тіло, яке доторкнулось до Лавра, після чого вони зникли в білосніжному ліжку бажання. Дивлячись на них я так сильно хотіла опинитись на місці цієї жінки, я так хотіла відчути Лавра в собі. Вернувшись додому я заснула уявляючи що він поряд зі мною...
1 грудня
Жалюгідно, чи не так, приховувати самі інтригуючі і в цей же час звичайні дії, які з часом можна назвати життям. Або ніжно та безтурботно усміхатись коли оточуючі тебе люди думають що вони тебе знають. Проходить час "вчора", "сьогодні", "завтра" стають однією миттю. Нерви вже на грані, а заспокійлеве стало моєю кавою. В голові із тисячі питань залишилось лише одне "як відволікти себе?", відповідь на яке я вже знала. Незважаючи на моє шалене кохання до Лавра я мала хлопця, який мене любив, терпів і саме головне вдовольняв. Зібравшись я поїхала до нього. Ми сиділи, розмовляли, дивились кінокомедію розпиваючи не першу пляшку вина. В якись момент я зрозуміла що моє тіло втратило контроль в його обіймах. Пяний запах з присмаком мятної жувачки стояв у квартирі. Очі наповнились дикою пристрастю, ніякої романтики тільки захопити один одного стало нашим спей завданням. Нарешті він кинув мене, кинув моє збуджене тіло на стіл. Я зірвала з нього залишки одягу, а він як вірна собачка чикав команди. "Фас" - тихо сказала я. Він взяв мене за талію і неначе несамовита тварина входив в мене все глибше і глибше. О так, це він, та людина яка без зайвої сили дає мені задоволення....
2 грудня
Прекрасний ранок нового дня. Легкі відчуття щастя та сильні чоловічі руки, які невідпускають мене. Так швидко проходить цей день, а я і теоритично мій хлопець Вальтер, не розлучаємся. Вальтер подивився на мене і з посмішкою сказав:
- ну що старенька, може тобі якось допомогти?
- незрозуліла?
- в тебе через два дня день народження, що будеш робити? - я завмерла від неочікованої відповіді Вальтера, та з легким стоном озвучила:
- я забула про свій день народження
- що би ти робила без мене? Так вод в мене є пропозиція справити його в мене. Ну що скажеш?
- Ти мій герой! Звичайно так - після моєї згоди ми почали робити формальні справи до дня народження.
4 грудня
Я ніколи не думала що день народження може початись так жахливо. Ранок який для мене був обідом, приніс мені великий подарок - похміля і часткову втрату памяті. Забивати голову спробами щось згадати не було часу, тому я позвонила своїм друзям на допомогу. Через 30 хв. "Чіп і Деїл" спішать на допомогу. "Ура"!!! 20:00. Квартирі непорочно стояв туман від сигарет. Незважаючи на непізню годину всі присутні люди були пяні, на секунду я задумалась " що буде далі?". Мої пяні роздуми перервали несамовиті вигуки пісні "Happy... to you". В кімнату внесли торт, десь прозвучала фраза "загадай бажання". Загадавши і з жахо порахувавши свічки, видихнувши і відключилась. Відкривши очі і подивившись на годину я зрозуміла що це лише самий розгар подій. Шукаючи Вальтера я бачила людей, яких навіть незнала. А ось і Вальтер підійшов до мене і промовив:
- в мене для тебе є маленький сюрприз
- приємний сюрприз?
- зараз дізнаєшся
Ми зайшли в спальню яку освічували свічки. Вальтер посадив мене на ліжко, включив музику і почав під пісню Jamelia "Stop OST Briget..." танцювати. Я бачила його ідеальне тіло яке заводило мене. Під його рухи я знімала з себе одяг. Він взяв мої ноги поставив собі на плечі і почав своє соло. Неперевершено!!!
9 грудня
Проходили дні, хвилини, секунди а я і дальше залежила від Лавра. Я продовжувала слідкувати за ним до цього дня. Я стояла на вулиці і дивилась як Лавир цілує її, свою дівчину від якої залежить. Сніг спритно приховував мої сльози, та очі не брешуть, біль в них неприховати. Занадто боляче, занадто пусто. Подивившись ще хвилину я пішла. Було темно, вітер видавав жахливі звуки, а ноги застрягали в мокрому холодному снігу. А ось і мій дім, я зайшла в нього і подивилась на себе в дзеркало. Моє відображення, моє "я" голосно кричало "досить жити в казці!" , але саме страшніше те що я не вмію жити по іншому.
18 грудня
Нарешті я вирішила тебе забути аж раптом моє нікчемне життя появилось в твому ідеальному світі. Невиний жарт долі. Я сиділа і з друзями вбивала дорогоціний час. Але мені це подобалося тому що я роблю це не одна. Раптом дзвінок, а на порозі ти. Такий веселий і такий огидний проте любимий. Ти сидів коло мене та нечайно наші руки сплились в одне і стали одним цілим на мить. Нас обєднювали наші спільні друзі, а верніше друзі друзів та всі вони не знали що я тебе люблю... Нова доза алкоголю поступила в наш організм яка призвела до міцного сна...
19 грудня
Я проснулась, та боялась відкрики очі., боялась побачити хто находиться біля мене. Я відчувала чієсь тепло і чієсь оголене тіло. Нарешті я наважилась відкрити очі і я не знала як повина реагувати. На ліжку лижав Лавр, якого мені можна було б назвати голим, якби не біла простень, яка прикривала його гідність. Я знайшла свій одяг і на пальчиках вийшла з кімнати. Вдягнувшись я пройшлась по кімнатах і зрозуміла що я і Лавр в квартирі самі. Зробивши велику кружку кави я сіла і старано намагалась згадати що відбувалось вночі. За деякий час в кімнату зайшов Лавр, сів біля мене, попив моєї кави і сказав:
- доброго ранку- після чого він мене поцілував, усміхнувся взяв сигарету і вийшов на балкон курити. Накинувши на себе курточку я вийшла до нього і сказала:
- а ти незнаєш куди всі поділись?
- ти щось з вчорашнього нічого памятаєш?
- трошки, верніше першу половину далі недуже
- вони вирішили залишити нас на одинці - я усміхнулась і запитала
- ну а що було далі? - обнявши мене він відповів
- а ти як думаєш? - зробивши вигляд задумчивої людини, я опостила голову і чекала відповіді - у нас був секс - відповів Лавр.
Докуривши ми зайшли в середину. Я уважно подивилась на нього і зрозуміла що я його не любила, а просто хотіла. і після свого усвідомлення я йому сказала:
- можливо ми забудем про цю ніч?
- незрозумів?
- в мене є хлопець, в тебе є дівчина а знайомі ми нормально лише одну ніч
- тоді дай мені ще один день і можливо ти передумаєш
- можливо. Тоді завтра зустрінемся
- я по тебе зайду - я хитнула головою в знак згоди. Лавр підійшов поцілував мене в щічку і я пішла додому.
20 грудня
Я сиділа на кухні і не привично для себе пила теплий чай. Раптом я себе зловила на думці що хочу побачити Лавра і яка не сподіванка, коли задзвенів телефон і хтось знайомий і вже не чужий запросив мене на прогулянку.
за деякий час лавр прийшо до мене і ми пішли покоряти нічне місто. цей вечір відкрив мені очі і я побачила нічне місто по інакшому, посправжньому. неначе метелики ми літали по парку і зупинити нас зумів лише погляд, який я так довго чекала. я стояла перед лавром та закривши очі поцілувала його....
11 січня
я потала в казку, в якій все чарівно та загадково. я ілавир, лавер і я - це неймовірне чудо, яке називається кохання....)))))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234278
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.01.2011
автор: Кривошея Маряна